Історична довідка

Історична довідка

адміністративно-територіального становлення Компаніївського району

Територію, яку тепер займає Компаніївський район, здавна освоювали різні народи. Перші сліди людини тут датуються археологами добою неоліту (IV тисячоліття до н. е.). У районі проводилися археологічні дослідження пам’яток доби бронзи (II тис. до н. е.), пізньої бронзи (кінець II – початок І тис. до н. е.), Кіммерії (VIII ст. до н. е.), Скіфії (IV—III ст. до н. е.), Сарматії (І-ІІ ст. н. е.), черняхівської культури (II-VI ст.), кочівницьких курганів (X—XIV ст.).

У період Козаччини територія Компаніївського району входила до складу земель Війська Запорозького. Внаслідок невдалої війни з Туреччиною (1710- 1713) вона відійшла до Османської імперії, але після поразки турків (1735- 1739) була відвойована і стала часткою Буго-Гардської паланки Нової Січі. Компаніївщина не входила до складу створених російським урядом військово-поселенських областей Нової Сербії (1752-1764) та Ново-Слобідського козачого полку (1754-1764), а до самої ліквідації Нової Січі (4 червня 1775 р.) була запорозькою територією. Указом 5 серпня 1775 року вона була приєднана до Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії.

У другій половині XVIII ст. на лівому березі Сугоклії Комишуватої колишні козаки-компанійці заснували село Компаніївку, яке згодом стало центром Компаніївського району. Компанійські полки складали гетьманську легку кавалерію, призначенням якої була сторожова та розвідувальна служба на південному та західному кордонах. Компанійці були озброєні шаблями, луками, короткими рушницями та нагайками-канчуками, хоча іноді використовували списи та ручні гранати. Вони носили зелені черкески з червоними вилогами, червоні жупани, вузькі шаровари або штани-голянці, короткі чоботи та круглі шапки. Компанійці, що вийшли у відставку, повинні були приписуватися до соціального стану, відповідного обраному роду своїх занять, тобто в міщани, козаки чи селяни. Останні компанійські полки були реформовані в регулярні легкокінні полки 24 жовтня 1775 року. Цей процес був причиною їхнього оселення, що ймовірно сприяло виникненню Компаніївки. У 1775-1776 рр. провінції Новоросійської губернії були поділені на повіти, і майбутня Компаніївщина опинилася в Єлисаветградському повіті Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії.

На родючих чорноземах селяни займалися хліборобством і тваринництвом. 3 1771 та 1782 років компаніївські землі разом із селянами стали власністю дворян Бутовського та Титова.

У кінці 1782 р. провінціальннй поділ було скасовано, а 30 березня 1783 р. Новоросійська губернія об’єдналася з Азовською і стала називатися Катеринославським намісництвом, адміністративно-територіальний поділ якого остаточно визначився 22 січня 1784 р.

27 січня 1795 року Єлисаветградський повіт увійшов до складу новоствореного Вознесенського намісництва, яке проіснувало до 12 грудня 1796 року. З Вознесенського і Катеринославського намісництв знову була сформована Новоросійська губернія, кордони й поділ якої були остаточно визначені указом від 29 серпня 1797 року.

8 жовтня 1802 року Новоросійська губернія розділилася на три губернії, а Єлисаветградський повіт, в якому знаходилися компаніївські землі, став складовою частиною Миколаївської губернії, що 15 травня 1803 року в зв’язку з переведенням губернського центру до Херсона була перейменована на Херсонську.

Після указу 16 квітня 1817 року про реформування Бузького козацького війська у Бузьку уланську дивізію в усіх, крім Тираспольського, повітах Херсонської губернії почався процес створення військових поселень. Але з населених пунктів Компаніївщини тільки Губівка потрапила у військове відомство, де було розквартировано 1-й, 2-й та 3-й взводи запасного ескадрону Стародубського кірасирського полку (Кірасирського Принца Петра Ольденбурзького полку). Губівка входила до складу 4-го поселеного кавалерійського округу. Передача військовим багатьох сіл привела до скасування Єлисаветградського повіту, що сталося 6 грудня 1828 року. Території, не зайняті військовими, відійшли до новоствореного Бобринецького повіту.

За указом 4 червня 1857 року військові поселення почали скасовуватися, Єлисаветградський повіт було відновлено, повітове правління переїхало з Бобринця до Єлисаветграда у 1865 р.

У подальшому Компаніївщина перебувала в Єлисаветградському повіті Херсонської губернії і складалася з Компаніївської, Нечаївської та Лозоватської волостей, але її східна частина (Губівка й навколишні землі) знаходилася в Новгородківській волості Олександрійського повіту. Єлисаветградський повіт поділявся на шість районів, а Компаніївська, Нечаївська та Лозоватська волості входили до складу Центрально-Східного району. Крім Компаніївки, Нечаївки і Лозоватки статус села мала Губівка (тут було дві церкви), а с. Коротяк з 1831 року мало статус містечка.

 

Після скасування кріпацтва жителі Компаніївщини залишалися під гнітом поміщиків. За одержані 3,5 десятини на ревізьку душу треба було протягом 49 років сплачувати по 9 крб. Третина селян, переважно колишніх дворових, залишилася без землі. Із 1 387 господарств Компаніївської волості в 1885 р. 186 були безземельними, 419 мали до 3 десятин; 279 – до 5; 332 – до 10; 102 – до 15; 43-до 25.

У 1889 році поміщик Бракер   побудував у Комишуватому паперову фабрику, яка за рік виробляла з соломи 12 тис. пудів обгорткового паперу. Тут працювали до 200 найманих робітників і селян. Того ж року в Компаніївці почала працювати однокласна церковнопарафіяльна школа.

На початку XX ст. суттєво погіршилося становище селян. У зв’язку з голодом 1900-1901 рр. вони залишилися без посівного матеріалу і змушені були продавати свої землі за безцінь.

Під час першої російської революції компаніївські селяни не раз виступали проти експлуататорів, бойкотували розпорядження місцевих властей. Запровадження столипінської аграрної реформи ще більше загострило класові суперечності на селі. Значна частина селян змушена була продавати землі. У 1907 р. з 156 господарств Компаніївщини 54 були безземельними, а в інших залишалося до 3 десятин землі.

Великого лиха завдала селянам Перша світова війна. Не змінилося на краще економічне становище трудівників села й після Лютневої буржуазно-демократичної революції.

30 січня 1918 року в Компаніївщині було встановлено радянську владу.

У 1917-1921 рр. Компаніївщина перетерпіла калейдоскопічну зміну влад і лихоліття громадянської війни.

У травні 1919 року Херсонська губернія розділилася на дві – Одеську та Херсонську.

Наприкінці січня 1920 року частини Червоної Армії при підтримці місцевих партизанів визволили Компаніївщину від денікінських військ.

11 липня того ж року створено Компаніївський волосний комітет незаможних селян. До його складу ввійшли активні селяни М. В. Кожем’яченко,  Ф. П. Миколенко та ін. Разом з членами волвиконкому вони завершили поділ поміщицьких земель.

13 березня 1920 року Херсонську губернію перейменували на Миколаївську, у складі якої перебували Єлисаветградський та Олександрійський повіти. На VI Єлисаветградському з’їзді Рад, який відбувся 4-12 лютого 1921 року, була прийнята постанова про створення районів, для чого вибрана спеціальна адміністративно-територіальна комісія. Постановою міжвідомчої губернської територіальної комісії від 5 квітня 1921 року Єлисаветградський повіт був поділений на 9 районів, завдяки чому територія Компаніївщини потрапила до Єлисаветградського й частково до Бобринецького районів.

24 травня 1922 року поширений пленум Єлисаветградського повітового виконкому прийняв постанову про ліквідацію районів і районних адміністративних установ.

У липні 1922 року в Єлисаветградському повіті відбулося укрупнення волостей – замість 40 їх стало 24. У жовтні 1922 року Миколаївська губернія злилася з Одеською. Такий адміністративний поділ Єлисаветградського повіту існував до березня 1923 року.

Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіальний поділ України» повіти й волості були ліквідовані. Єлисаветградський повіт реорганізувався в Єлисаветградський округ, а серед 13 його районів і Компаніївський.  До складу району ввійшли населені пункти Компаніївської, Нечаївської, Лозуватської волостей колишнього Єлисаветградського повіту та Губівської волості Олександрійського повіту.

У 1925 році в районі відновила роботу єдина на Кіровоградщині паперова фабрика. Наприкінці 30-х років тут було зайнято понад 200 робітників. За обсягом виробництва фабрика вийшла на 5-те місце серед вітчизняних підприємств галузі. У 1940 році тут було виготовлено понад 2 тис. тонн паперу.

У 1923 році відкрито школу лікнепу, у вересні 1926 року на базі Комишуватської початкової – семирічну школу.

З липня 1925 року губернії були ліквідовані, а округи укрупнені, внаслідок чого Олександрійський округ було розформовано.

Переломним ужитті селян став 1929-й, коли основна маса бідняків і середняків пішла в колгоспи. Тоді було усуспільнено 99 % усіх земель.

У 1930 році постановами ВУЦВК ти РНК УРСР від 13 червня та 12 вересня була встановлена двоступенева система управління (райони безпосередньо підпорядковувалися Харкову, який був столицею УРСР у 1919-1934 рр.). У зв’язку з цим територія колишнього Зінов’євського округу розподілилася між 14 районами, серед яких Компаніївський був укрупнений за рахунок кількох сільрад, переданих до Зінов’євського району.

У лютому 1931 року Компаніївський район було ліквідовано шляхом приєднання до Зінов’євської міської ради.

9 лютого 1932 року була створена Одеська область, до складу якої перейшла територія Зінов’євської ради.

У 1932 році на базі артілей «Незаможник» та ім. 1 Травня (остання містилася в селі Живанівці), утворилося 6 колгоспів, а в районі — З МТС: Компаніївська, Червоновершківська та Лозуватська.

У липні 1933 року з частин територій Зінов’євської міської ради та Новоукраїнського району знову був створений Компаніївський район, що у 1937 році складався з 21 сільської ради. Його територія становила 960 км2. На ній налічувалося 89 колгоспів, які обслуговувалися Компаніївською, Лозоватською та Червоновершською МТС. На промисловість району працювали 216 підприємств, зокрема 36 млинів, паперова фабрика і друкарня.

Перед війною в районі діяло 48 шкіл, 13 бібліотек, 21 клуб, кінотеатр, лікарня, 5 фельдшерських пунктів, 18 поштових закладів.

22 вересня 1937 року Указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Миколаївська область і Компаніївський район перейшов до її складу.У 1937 році дала струм сільська електростанція. Медичну допомогу Компаніївці отримували в районній амбулаторії та лікарні на 30 ліжок. Працювали також протималярійна станція і пологовий будинок.

10 січня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Кіровоградська область. У зв’язку з цим місто Кірове (до 27.12.1934 – Зінов’євськ) отримало ім’я Кіровоград.

Під час німецької окупації (5 серпня 1941 року – 15 березня 1944 року) Компаніївський район був у складі Кіровоградського округу (гебіту), який входив до Миколаївського генерального округу (генералбезірку), підпорядкованого рейхскомісаріату України. На чолі його стояли генеральний і гебітскомісар, районом керував шеф району, а в селах провідниками влади були сільські старости. Колгоспи перетворили на номерні громадські двори, очолювані дворовими старостами, які виконували розпорядження сільського старости, районної управи та начальника райуправління сільським господарством – крайслянд – вірта.У концентраційному таборі в селі Тернова Балка (7 км від Компаніївки) було страчено понад 800 чоловік. На каторжні роботи до Німеччини фашисти відправили 1400 юнаків та дівчат. А всього на фронтах і в концтаборах загинули понад 3 000 жителів району.

15 березня 1944 року 81-ша гвардійська Червонопрапорна стрілецька дивізія II Українського фронту визволила Компаніївщину від гітлерівців. Її відбудова вимагала чималих зусиль. Окупанти зруйнували паперову фабрику, майстерню, гаражі й нафтосховища машинно-тракторних станцій.

Після війни Компаніївський район складався з 21 сільської ради (Богодарівської, Бутівської, Водянської, Гарманівської – с. Германівка після окупації стала називатися Гарманівкою, Губівської, Долинівської, Живанівської, Зеленівської, Комишуватської, Компаніївської, Коротяцької, Кринучуватської, Лозоватської, Нечаївської, Обертасівської, Першотравенської, Петрівської, Сасівської, Софієвської, Федосіївської та Юр’ївської), в яких налічувалося 85 населених пунктів. У 1950-х роках в Кіровоградській області проводилося укрупнення районів і сільрад. У 1958 р. в Компаніївському районі було 14 сільських рад. На 1 січня 1962 року район складався з 10 сільрад (Гарманівської, Губівської, Долинівської, Зеленівської, Компаніївської, Лозуватської, Нечаївської, Петрівської, Софіївської та Федосіївської), які охоплювали 72 сільських поселення.

30 грудня 1962 року згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР відбулося подальше укрупнення районів Кіровоградської області, внаслідок чого Компаніївський район був розформований.

4 січня 1965 року було проведене чергове розукрупнення, й Компаніївський район відновився у складі 1 селищної (у травні 1965 р. село Компаніївка отримало статус селища міського типу) та 10 сільських рад (Богодарівської, Гарманівської, Губівської, Зеленівської, Лозуватської, Нечаївської, Петрівської, Полтавської, Софіївської та Федосіївської), яким підпорядковувалося одне селище міського типу та 76 сільських поселень.
У 1972 р. в районі були 1 селищна (Компаніївська) і 13 сільських (Богодарівської, Брусівської, Водянської, Гарманівської, Губівської, Зеленівської, Лозуватської, Нечаївської, Першотравенської, Петрівської, Полтавської, Софіївської та Федосіївської) рад, яким підпорядковано 1 селище та 73 сільських поселення.
У 1977 р. район складався з 1 селищної (Компаніївської) та 11 сільських (Богодарівської, Гарманівської, Губівської, Лозуватської, Мар’ївської, Нечаївської, Петрівської, Полтавської, Софіївської, Червоновершківської та Шишкинської) рад, яким підпорядковувалися 1 селище та 60 сіл.

У 1979 р. в районі були 1 селищна (Компаніївська) та 11 сільських (Богодарівська, Гарманівська, Губівська, Лозуватська, Мар’ївська, Нечаївська, Петрівська, Полтавська, Софіївська, Червоновершківська та Шишкинська) рад з 1 селищем та 58 сільськими населеними пунктами. 1 січня 1985 р. Компаніївський район мав Компаніївську селищну та Гарманівську, Губівську, Лозуватську, Мар’ївську, Нечаївську, Першотравенську, Петрівську, Полтавську, Сасівську, Софіївську, Червоновершківську, Червонослобідську та Шишкінську сільські ради – всього 1 селищну та 14 сільських рад, в яких нараховувалося 55 населених пунктів.

22 лютого 1991 року відновилася Коротяцька сільська рада.

27 квітня 1991 року відновилася Водянська сільська рада.

19 лютого 1993 року утворилася Голубієвицька сільська рада.

13 січня 1995 року сільрадівське село Шишкине перейшло до Новоукраїнського району.

Адміністративний поділ району станом на 10 квітня 2003 року виглядав так: Компаніївська селищна та Виноградівська, Водянська, Гарманівська, Голубієвицька, Губівська, Коротяцька, Мар’ївська, Нечаївська, Першотравенська, Петрівська, Полтавська, Сасівська, Софіївська, Червоновершківська та Червонослобідська сільські ради, в яких 53 населених пункти.

Протягом своєї історії Компаніївський район міняв свій адміністративно-територіальний склад, сільради укрупнювалися і розукрупнювалися, формувалися і розформовувалися, села переходили в сусідні райони і навпаки. Простежити територіальний стан району порічно ще доведеться майбутнім дослідникам.   Розвиток району тісно пов’язаний з політико-економічним станом свого обласного центру і аграрною специфікою степового краю.

Таким чином, на сьогоднішній день район адміністративно-територіально поділяється на 1 селищну раду та 16 сільських рад, які об’єднують 50 населених пунктів та підпорядковані Компаніївській районній раді. Адміністративний центр — смт Компаніївка .  Територія району становить 96,7 тис. га, в тому числі сільськогосподарських угідь 86,2 тис.га, з яких і рілля 73,2 тис. га.

Компаніївський район становить єдиний гармонійно функціонуючий організм, кожна ланка якого зберегла своє історичне, економічне і соціальне значення, а разом вони консолідуються під егідою спільної державно-національної ідеї.